Том Розенштіль назвав панування гіперлокального контенту, - себто матеріалів, що стосуються життя та подій окремих населених пунктів або навіть їх частин, - одним із п’яти головних міфів про майбутнє медіа. Справді, поки що прогнози багатьох аналітиків, які обіцяють, що, грубо кажучи, газета «Привіт, Тверський тупик!» користуватиметься в майбутньому більшим попитом за «Дзеркало тижня» (звісно ж, на території зазначеного тупика, а не в усій країні), не завжди підтверджуються реаліями медіаспоживання. Вдалої бізнес-моделі для продажу регіональних новин, за словами експерта, ще не винайдено.
Та все ж виробництво гіперлокального контенту звучить трендово й сучасно для медіаінвесторів, які шукають нових позицій на ринку реклами, і для журналістів, які вбачають у цій тенденції нові можливості та шанс на відродження місцевої журналістики, яка переживає не найкращі часи у зв’язку з закриттям регіональних видань.
«Передова», де вирішується доля гіперлокального тренду – США. «Гіперлокальний контент потрібен кожному, оскільки місцеві новини стосуються кожного особисто», - переконаний Брент Чампако, редактор мережевого ресурсу Patch. На його думку, сучасний користувач переглядає необмежену кількість національних та міжнародних новин, проте вони не впливають на нього так сильно, як повідомлення про події в його місті або на його вулиці.
«Споживачі новин сайту Patch із такою ж самою зацікавленістю стежили за розвитком подій під час перестрілки, що сталася в Тусоні, як і за останніми повідомленнями про наслідки цунамі в Японії», - говорить редактор. Користувачі звикли отримувати міжнародні новини у реальному часі, хоча для того, щоб дізнатися подробиці події, яка сталася на розі вулиці, їм приходиться чекати годинами, поки ця подія буде висвітлена у місцевій пресі. До того ж, багато загальнонаціональних медіа через кризу почали заощаджувати саме на інформації з регіонів, скоротивши локальні випуски та кореспондентську мережу. Тепер вони, звісно, не задовольняють потреби місцевих громад у новинах про події в їхній місцевості.
Тож попит на гіперлокальний контент є, залишається винайти бізнес-модель для медіа, яка задовольнить потребу читача в місцевому контенті і при цьому забезпечить достатню чисельність аудиторії рекламодавцям. З огляду на останні зрушення в медіа увага експертів прикута до американського інтернет-гіганта AOL, що спрямовує свої інвестиції на придбання виробників місцевого онлайн-контенту.
У березні 2010 року AOL інвестував 50 мільйонів доларів в мережу гіперлокальних сайтів Patch, до якої тоді входило тридцять видань. За рік кількість підсайтів зросла до 700, ресурс поширився на вісімнадцять штатів, зокрема й столичний округ Колумбія. У планах Patch – не лише всеамериканська, але й усесвітня мережа гіперлокальних сайтів, тож, можливо, колись дочекаємось patch.com/kryzhopil. Перевага моделі Patch у тому, що компанія може залучати загальнонаціональних рекламодавців, які навряд чи вестимуть переговори з сайтом, що має двісті відвідувачів на день, одначе охоче співпрацюють із агломерацією сотень подібних сайтів. Це виглядає значно перспективніше, аніж намагання покладатись на місцевого, гіперлокального рекламодавця, зазвичай не надто платоспроможного.
Придбавши Patch, AOL витратив мільйони доларів на те, щоб винайняти нових журналістів та підготувати їх до специфічної роботи. І це тоді, коли інші медіа переважно тільки звільняли. Купівля The Huffington Post та подальше формування спільної медіагрупи супроводжувалась поповненням гіперлокального арсеналу AOL - Outside.in, що висвітлює новини 84 американських населених пунктів, дістався корпорації за 10 мільйонів доларів. Втім, Patch досить завзято критикують – головно за те саме, за що й The Huffington Post: не досить високу якість журналістських матеріалів, експлуатація низькооплачуваної і не завжди високопрофесійної робочої сили, агрегація замість генерування контенту та витіснення з місцевих ринків неприбуткових новинних сайтів, заснованих громадянськими журналістами-ентузіастами. Якщо узагальнювати претензії, то вони зводяться до того, що Patch більше дбає про економію та прибуток, аніж про соціальну місію журналістики.
Національні газети також не від того, щоб отримати свою вигоду від омріяного гіперлокального прориву. Наприклад, The New York Times започаткувала проект The Local East Village. І не лише в Америці: французька видавнича група Ouest-France запустила ресурс Ma Ville («Моє місто»), а німецька газета Hamburger Abendblatt - Mein Quartier. В Україні подібні спроби робили видавництва, запускаючи безкоштовні рекламно-інформаційні газети для районів столиці, але поки що - не сайти.
Том Розенштіль назвав панування гіперлокального контенту, - себто матеріалів, що стосуються життя та подій окремих населених пунктів або навіть їх частин, - одним із п’яти головних міфів про майбутнє медіа. Справді, поки що прогнози багатьох аналітиків, які обіцяють, що, грубо кажучи, газета «Привіт, Тверський тупик!» користуватиметься в майбутньому більшим попитом за «Дзеркало тижня» (звісно ж, на території зазначеного тупика, а не в усій країні), не завжди підтверджуються реаліями медіаспоживання. Вдалої бізнес-моделі для продажу регіональних новин, за словами експерта, ще не винайдено.