..Іде мужик з Московщини Я шаную й поважаю Всі, що є, народи. Тільки дуже не люблю я Підлої породи: показати повністю....Іде мужик з Московщини Я шаную й поважаю Всі, що є, народи. Тільки дуже не люблю я Підлої породи:
Загарбників-людожерів, Пройдисвітів різних, Держиморд і "братьєв старших", "Великих" та "Грізних".
Ненавиджу шовіністів Великодержавних, Можновладців-казнокрадів І "знатних", і "славних".
Ненавиджу і фашистів – Підлих окупантів, І німецьких, і совєтських, Та й асимілянтів...
Інтерв'ю чи одкровення Досить вже давати. Час, гадаю, одну байку Всім вам нагадати.
...Іде мужик з Московщини, Лапті протирає. В Україні Батьківщину Для себе шукає.
Йде похмурий та голодний, Проситься до хати. В полі ночі вже холодні – Ніде переспати.
Стукне в двері, шкрябне в шибку, Жалібно шепоче. "Мне в сарай би алі в сені...", І ще їсти хоче.
Запрошує дядько в хату, Місце виділяє. Гість повісив сушить лапті, "Хоть хлєбца", – благає.
Враз хазяйка вечеряти На стіл накриває, Ну, й хазяїн вже чарчину Гостю наливає.
"Може, цей москаль нежданий Щось ляпнути має, Чого прийшов в Україну, Що він тут шукає?"
Гість, хильнувши, борщу миску Як за плечі кинув, Почав згорда поглядати, Навіть шапку скинув.
Каші з салом ще вмотавши, Хазяйці моргає. Рантом голосно їй каже: "Пусть он спать лягаєт...
Алі в сєнях, аль в сарае... Бо я хроплю дюже". Обурився тут хазяїн: "Що верзеш ти, друже!
Чарку випив, повечеряв, Зігрів собі душу... Чого це ти хазяйнуєш? – Запитати мушу".
Гість показує на лапті: "Відал... зяїн.., зяїн... – Гдє вісят вот енті лапті, Там я і хазяїн!
Гдє Москва павєсіт лапті, Там єсть наш порядок: В лєсу, в поле, в тваєй хатє, І в Центральний Раде!
Ти, хахол, хоть абіжайся, – Нікуди не годний: Ні украсть, ні абалґать... Пінжак твой немодний.
І в начальство-руководство Савсем не ґадішся: Нєт наглості, не п'янєєш І не матєрішся!..
Кагди лапті не адєнєшь – Не жить в єнтом мірє! Без лаптєй, как прокажонний, Сгнійош ва Сібірє.
Нє тєбє, дак твоїм дєтям, Навєшаєм пожжє На язик, на нос, на уші І на мазгі – тоже!
Будут вродє – тваі дєті, Но ужо каммуністи... Безбожніки аль і чорті, Каротче – лаптісти!
Ти кагда узнаєш єнто, – На судьбу не сетуй: Масква лапті развєшаєт Єшо на полсвєта.
Всєх накроєм лаптьом нашім, І белих, і чорних, І хахпов, і чернозадих, І жолтих, і красних!
Всє ЧАЕСи, тєрмінали, Школи і бальніци, І газети, і тєянтри... Тут і за граніцей.
Било ваше – станєт наше! Сможем всьо зацапать. Ти Царь-пушку, небось, відал? А вот тє – Царь-лапоть!"
Не повірив би цій байці, Але ж гляньмо: й нині Розвішані тії "лапті" По всій Україні.
Висять вони у столиці, В українській, владі, На вулицях, в магазинах, І в Верховній Раді.
Зробили з нас "лаптьожників" Без форми і змісту, Лаптєкрадів, лаптєбрехів, А також –- лаптистів.
В лаптях ми, як ті блекотні, В лапті всі пошились. Лапотники нас навчили, Щоб лаптьом хвалились...
Щоб ми знали "перемиті" Й "мать твою за ногу", Щоб не збили Україну З "лаптєвой" дороги...
Я скажу за Маяковським, (Він був українцем); "Москалики!.. Товариші!.. Жиймо поодинці!..
Ну, не скальте на нас зуби, І в лаптях глибоких Не ходіть по хатах наших – Дайте вже нам спокій!"
