Страшно, Що нЕ роби.. ДоДаєш завжди "якби".. Не ВпевнеНий у почутті.. беЗ алкоголя не в тім світі..
А все це було вже тоді як зростали ми малі..
На мене в ліжку Крюгер палював, а ЧУЖИЙ з ящика лякав.
Настрашені тягнемось до міражів, йдем на панщину лихих мужів.
Чи потрібно в ньому любов?? Ну, так не може без нього немов.
Промінь Світла в тЕмнім царстві впав розбився у камінні.. та довкола-довкола нас всіх суспільство, що терпить і терпить над собою насильство.
І працює досконало цей механізм ще не встиг а вже мазохіст
Вже не рятує квартира це не дім, а камера щира. спокою нема.. злидні кричать уночі крізь вікна, спостеріга за мною зомбоящик і піратськая Вінда.
і примари ходять в свідомості. я не в реальності, все лиш умовності..
Я ЧЕКАЮ НА ТЕБЕ, як порятунку уявляю а не зробив малюнку від тебе не треба нічого окрім.. процесу чекання. хочу жити нездійсненим шансом на щастя. бо ти моя фортеця й надія остання, ти десь у кінці, тоді як я зараз..
Чому не сміливий? Чому не шукаю? Не йду я на сонце, - лише споглядаю.
Біль і втома замість скелета і м'язів у суспільстві змобілізованих в'язнів. моя втіха мої страждання хай з повітря ні з чого все страх, сумніви і вагання вже самоціль потаємного мого
за тобою думав вдень періодично вночі мріяв про нас вже хаотично
ні тебе не уявляю чітко бо тоді проляв би на себе світло й тоді б довелось промальовувати цілий світ для себе а сумніви чатують, не дають, ступиш крок за ледве.
і я зупиняюсь і урочисто капітулюю до своєї тупості тебе я ревную
мені здається як забуду зарозумілі страхи й полечу тупизму ради наївністю спаливши сумнівів сталеві шафи "у світ незнаними шляхами".
знов легковажність, та ні не зможу, заслабкий а на шляхах палює чорт лихий
в мене розум, в чорта - роги а ліпше в було навпаки тоді б були мої всі шляхи
втрачає сенс усе і тільки гроші нагадють як усі ми схожі
всі ми чекаємо на тебе не зараз, не тепер а в недосяжному кінці підем з тобою під вінці.
